«Кожна людина має відзначатися жертовністю», - єрм. Юстин Бойко, керівник пішої прощі Львів-Унів

«Кожна людина має відзначатися жертовністю», - єрм. Юстин Бойко, керівник пішої прощі Львів-УнівЦього року піша серпнева трьохдневна проща Львів-Унів святкує свій двадцятирічний ювілей. З цієї нагоди її незмінний керівник, єрм. Юстин Бойко, монах Студійського уставу, поділився спогадами та думками.

- Як виникла ідея прощі?

- Ідея цієї прощі зародилася на початках незалежності України у 1991 році. Ініціаторм був владика Йосиф (Мілян), сьогодні єпископ-помічник Київський, тоді о. Йосиф Мілян, котрий на той час виконував обов’язки настоятеля Унівського монастиря Студійського уставу у Львові. Саме він з Марійською дружиною на світанку незалежності, коли ми планували перейняти цей монастир, відновив прощі до Святоуспенської Унівської лаври після багатьох років тоталітарного режиму. Ці прощі існували і до цього часу, вони, однак, мали інший характер. Згідно з переказами монахів, прощі мали релігійно-комерційний характер. Релігійний виявлявся у тому, що люди ішли пішки здалека, присвячуючи свій час, жертвуючи його в якомусь особистому наміренні. В Уневі завершували своє паломництво сповіддю і молитвою. Однак завданням монахів-студитів було також відновити українське село, допомогти українському селянинові збути свою продукцію. Тому напередодні свята Успення Пресвятої Богородиці і тиждень перед тим відбувалися ярмарки, де можна було побачити багато цікавих витворів мистецтва, з іншого боку, спробувати жіночу випічку, чи побачити те, що роблять ковалі тут, на місці. Це був прототип Сорочинського ярмарку сьогодні.

- Який зміст носить проща сьогодні?

- На даний час проща до Святоуспенської Унівської лаври, яка була відновлена у 1991 році, має суто духовно-релігійний зміст. Ми вирушаємо з храму святого Архистратига Михаїла у Львові і три дні йдемо в Унів.

- Якою є тема прощі цього року?

Цьогорічна тема: «Слово Боже в житті людини». Вона є відповіддю, з нашого боку, на заклик Синоду єпископів УГКЦ про те, щоби 2011р. у рамках приготування до святкування ювілею 1025-ліття хрещення Руси-України присвятити саме темі «Керигми», проповідуванню Божого Слова. Ми, однак, намагалися охопити трохи ширший аспект. Для того щоби могти проповідувати Боже Слово, християнин, передусім, повинен його зрозуміти, навчитися його слухати. Тому ми роздумуємо над тим, що таке Слово Боже і як ми маємо його сприймати. Цей аспект розвивали наші духівники та вищезгадані запрошені особи на дев’ятьох зупинках, які у нас були. А також тридцять координаторів розвивали цю тему у групах.

- Яка програма паломництва?

- Це духовно-молитовна програма. Ми запрошуємо різних відомих постатей серед духовенства, а також серед мирян, котрі в місцях, де ми зупиняємося на молитву, переважно у храмах, промовляють до нас на певну тему, яку ми обираємо заздалегідь. Опісля над цією темою роздумують координатори в групах, а також духівники у сповідях та духовних розмовах намагаються прив’язати до цієї теми. Відтак прочанин завершує своє паломництво духовно приготовленим до того, щоби з’єднатися з Господом, прийнявши святі таїнства.

- Чи відбувається якась попередня праця з провідниками прощі та її відповідальними?

- Керівниками груп є переважно студенти Львівської духовної семінарії, а також студенти УКУ, чи вишколені миряни. Ми вишколюємо керівників груп заздалегідь. Вони проходять певну формацію. Можна сказати, що у нас є координатори, котрі проводять прощі вже не один рік і мають досвід. Хочемо створити таку немовби стабільну команду, бо це має ефект: люди діляться досвідом один з одним.

Цікавим є факт, що проща стала немовби таким форумом, де молоді люди, семінаристи, миряни, мають можливість утвердитись у виборі свого покликання, або роздумати над ним. Семінаристи, наприклад, тут можуть познайомитись із дівчиною, котра жила б відповідними християнськими вартостями, властивими дружині священика. Дуже багато студентів духовних семінарій своїх дружин віднайшли саме на цій прощі. Інші семінаристи приглядаються монашому життю. Думаю, що ця проща допомагає їхньому духовному розвитку.

- Розкажіть дещо про організацію, адже зорганізувати таку велику кількість людей, навіть якщо і на три дні, – нелегко?

- Щороку моїм особистим старанням є те, щоби проща була добре зорганізована з духовного і адміністративного боку. Щодо духовного, то важливим є належна духовна програма, а щодо адміністративного, то ми стараємося попередньо приготувати села, які будуть нас приймати. Для цього треба зустрітись з головами сільських рад, депутатами, парохами, парохіянами, часом провести попередні місії, щоби люди прийняли прочан з такої людської точки зору: помитися, чи щось перекусити. Ми також не беремо членських внесків на цю прощу. Завдячую організацію прощі малим підприємцям, котрі постійно підтримують нас в її організації, завдяки чому оминаємо членський внесок прочанина. Можливо, з часом ми його відновимо, але, на мою думку, наше суспільство ще не є готовим до того, щоби вкладати ці внески, позаяк коли іде мова про гроші, то, відповідно, можуть виникати непорозуміння. Для того щоби уникнути цього, звертаюся до людей, котрим довіряю, котрі жертвують свої кошти, щоби інші мали можливість пройти прощу. Також частина коштів – це людські пожертви на храм Архистратига Михаїла у Львові.

У нас також існує «прочанський тил», окрема технічна група забезпечення. Вона нараховує близько 15 чоловік. Її завданням є перевозити речі з нічлігу на місце наступного нічлігу. На наступний день ці речі знову збирають, перевозять. Також у їхні обов’язки входить підготовка та ознайомлення із селом, в яке входимо: з’ясовувати, де розташований храм, де є криниця, щоб помитися, де відбуватиметься харчування, якою буде схема харчування, розселення на нічліг. Це є титанічна праця, яку наші паломники виконують досить сумлінно.

- Розкажіть про цікаві моменти, які, можливо, були на цьогорічній прощі.

Мене вражає присутність юнацької молоді, такої, котра навчається ще у школі, або завершує це навчання. Бачу, що ті діти не йдуть тільки з якоїсь цікавості, їм, можливо, не вистачає духовної атмосфери. Це мене, як керівника прощі, вражає. Друге це те, що на прощу йдуть не завжди люди, котрі є близькими до Церкви, воцерковленими. Ідуть такі, котрі прийшли вперше на прощу, чи то прочитавши якусь інформацію і бажаючи довідатися, що це таке, чи то почувши від свого приятеля. Дійшовши до Унева бачу, що ця людина часом вперше приступає до сповіді. Це не може не тішити.

Найбільш оригінальною цього року була ситуація з коментуванням Слова Божого у групі для дітей. На три дні ми маємо приготовані біблійні читання. Наперед вибраний фрагмент, який координатор зачитує, пояснює. Відтак кожен ділиться, що до нього промовив Бог через ці слова. Так як діти пояснювали притчі Христові про Царство Небесне - я ще ніколи не чув від жодних богословів. Ці інтерпретації були настільки щирими і простими, що, здається, Господь промовляв їхніми устами.

- Чому, на вашу думку, одні люди обирають щире «Господи помилуй» у стінах храму, а інші жертвують час і зусилля, звершуючи піше паломництво?

- Є різні форми посвяти себе Богові. До посвяти нас заохочує щоденно Літургія словами «все життя наше Христу Богові віддаймо». Є певна категорія людей, котрі саме в такий бачать посвяту свого життя Богові – пройти прощею. Не закликаю усіх ходити прощею, але йдеться про те, щоби кожна людина відзначалася жертовністю, позаяк жертовність є рідною сестрою любові. Без неї неможливо збудувати ні сім’ї, ні доброго монашества, ні священства, навіть народу. А на прощі це можна виразити і тілесно, і духовно.

Розмовляла Іванна Рижан

Джерело: Католицький оглядач
Фото: Василь Пишкович

 
© Паломницько-прочанський сайт. Всі права захищено 2014.