Роман Моравський: “На прощі відкривається простота і відкритість людських сердець до ближніх”

Роман Моравський: “На прощі відкривається простота і відкритість людських сердець до ближніх”Відбулась 21-ша піша проща до Унева. Понад півтори тисячі прочан впродовж трьох днів долали шлях до чудотворної ікони Матері Божої в Уневі. Поляки, французи, білоруси разом із українцями переживали спільний досвід віри. Про прощу, її ключові моменти, цілющу силу для людського серця і те, як пережити духовну мандрівку із користю Вголосу розповів керівник Унівської прощі отець Юстин Бойко, координатор прощі Роман Моравський та координатор 13 групи брат Степан.

Ієромонах студійського уставу, керівник прощі, отець Юстин Бойко

«Якщо поглянути на прощу зовні, то вона нічим не відрізняється від звичайної туристичної мандрівки. Що робить цей похід прощею, паломництвом? Це цілі. Перша ціль прощі – релігійна. Ціль більше пережити Бога в своєму житті, віддалившись від своєї землі, де ти на щодень заклопотаний певними проблемами, маєш певні вироблені моделі поведінки, напрацьовані відповіді. Людина вирушає з того амбієнту, аби почути, побачити, пережити щось інше.

Друга – це те, що прочани йдуть до святого місця. В історії церкви першими місцями паломництв, були ті пам’ятки в Єрусалимі, що пов’язані з життям та діяльністю Ісуса Христа. Опісля це були могили мучеників, особливо апостолів, потім людей-мучеників, які не загинули мученицькою, а своєю смертю, однак загальнопочитані люди. Аби проща називалась прощею, вона мусить мати релігійну, духовну мотивацію».

«Люди йдуть різні. З мого досвіду, можливо він досить малий (це 16 років відтоді як я організовую з поручення монастиря прощу до Унева) багато людей вирушають на прощу з цікавості. Особливо це стосується підлітків, які почули від своїх приятелів, що є такий духовний захід. І якщо людина, яка просто вирушає в такий похід (адже ми йдемо й гарними місцевостями нашої землі) один раз пройде цей шлях, то напевно наступного разу спостерігаючи за людьми, які йдуть задумається: може мені не йти просто так, а йти як людина, яка хоче в житті пізнати Бога, яка прагне поглянути на своє життя в світлі віри? Таким чином можна сказати, що люди, які ходили в прощу немовби стають місіонерами для інших.

Спеціальної, заохочуючої реклами, як такої, ми не робимо, ми тільки подаємо інформацію. Цьогоріч ми боялись, що в організаційному плані не дамо ради з великою кількістю людей, тому дали оголошення за тиждень до початку прощі. Це пов’язано з тим, що інфраструктури наших сіл не є приготовані до такої великої кількості людей, однак я переконаний, що існує друга сторона медалі, що завдяки таким прощам до святих місць ми можемо відродити наші села, яким можемо дати новий подих».

«Кілька років підряд ми намагаємось прощу духовно об’єднати, в оголошеннях ставимо тему над якою розважають прочани, попередньо запрошуються відповідні священики, які говорять свої науки на цю тему. Ми запрошуємо єпископів, які служать нам літургії і виголошують науки. Окрім того маємо таку практику у серпневій прощі до Унева, як біблійні читання, котрі проводимо один раз на день у групах, яких є 30.

Ці читання ми попередньо підбираємо, до прикладу, якщо цього року головною темою прощі є «Християнська солідарність у вірі, надії, любові», то тексти вибрані таким чином, що у певний спосіб дають відповіді на питання, як це можливо в своєму житті реалізувати. Кожен має можливість розповісти, як цей текст вплинув на нього, тоді люди почувши іншу думку, можуть для себе багато чого почерпнути».

Координатор прощі Роман Моравський

«Унівська проща, якою крокуємо, сьогодні відзначає своє двадцятиодноліття, адже є двадцять першою за ліком. Минулого року ми мали ювілейну прощу, яка засвідчила, що з кожним роком ця проща збирає все більше людей. Цьогоріч у прощі взяло участь більше, аніж півтори тисячі людей».

«Варто зауважити, що на прощі відкривається простота і відкритість людських сердець до ближніх. Де люди без макіяжу, без накладань масок, і саме в цьому можна побачити рушійну силу, яка об’єднує. Мусимо завжди пам’ятати, що проща є джерелом духовної віднови та збагачення».

«Дуже часто можна спостерігати, як на прощі одне слово, одне речення може змінити стиль життя людини і заново відкрити її для спілкування з Богом та ближнім».

«Важливим моментом на прощі є покаяння людини і усвідомлення того, де вона знаходиться і того, що вона потребує очистити своє серце і прийняти в серце живого Бога».

Селезіянин, брат Степан

«Проща – це дорога прощення, навернення, навернення насамперед нашого серця до Бога, це прощення нашого серця перед Господом і ближнім. Проща закликає людину принести щось і віддати, подарувати те, що є нашим Господеві, аби продовжувати жити із Ним».

«Для прощі важливий хороший настрій, аби йти з радістю, крокувати і кожен крок, свою важкість приносити в жертву за намірення, яке людина бере. Кожен повинен брати своє намірення, аби принести його Богородиці, або Богу і дарувати його. Не можна йти на прощу просто, аби йти, пройтись, не маючи нічого. Це так як йти на День народження без подарунка. Проща закликає кожну людину до того, аби нести щось для Бога, подарувати щось Йому».

«Намірення – це молитва, так само як і проща – молитва. Це та довготривала молитва в якій є все: жертва, прохання, подяка, намірення – це те, за що ми хочемо помолитись, певні проблеми в сім’ї, певні ситуації, за які я б хотів помолитись, за людину, яку люблю, за проблему, за важкість у стосунках. Певні намірення, які спрямовують нас для того, аби не нести їх самому. Проща – це спільне несення наших прохань, наших молитов до Бога, розділити те, що ми маємо з ближнім і принести це все разом Богу. Господь каже: «Де двоє, або троє зібрались в моє ім’я, там я серед них». Тим більше, якщо проща така численна.

Часто ми, люди, не хочемо ділитись, розділяти те, що маємо і егоїстично тримаємо це для себе. Ми повинні розділяти все з Богом, Господь кличе нас і каже: «Дивись, я тут, перед тобою, я хочу нести з тобою все, поділись зі мною, в мене пусті руки». Натомість ми часто відкидаємо його назад, за спину, ми нічого не хочемо доручати Богу. Ми повинні з цим боротись, віддати йому те, що маємо. Він просить все, не шматочок, а все, що нам належить. У прощі є це ділення, спільне ділення і жертвоприношення своїх сил свого прощення, свого натхнення, свого характеру, всього, що ми маємо».

«Ключовим моментом для прощі є молитва: спільна, персональна, вміння зробити в своєму серці тишу, змотивувати себе для радісної ходьби, для того, аби кожен крок дав сенс прощі, усвідомлювати для чого я цей крок роблю, в якому наміренні».

«Необхідно вміти свідчити те, що ми переживаємо, розуміти. Випадкостей не існує, все є продумано Богом, це не є банальність».

Роксолана Савчин

Джерело: Вголос
Фото: Василь Пишкович

 
© Паломницько-прочанський сайт. Всі права захищено 2014.