Проща до Унева – своєрідна дорога до раю

Проща до Унева – своєрідна дорога до раю27 серпня о шостій годині вечора група прочан (1700 осіб) наблизилася до Святоуспенської Лаври біля села Унів Перемишлянського району Львівської області. Кожен з них мав при собі «страшну зброю» проти темних сил – вервицю, Біблію чи молитовник. Більше того, кожний упродовж трьох днів перебував у молитві, долаючи кілометри під палючим сонцем та під час жорстокої зливи. Вони безперешкодно пройшли через монастирську браму. Але це був лише початок…

Цьому передувало:

25 серпня.

Св. Літургія у храмі Архистратига Михаїла у Львові, яку очолив Владика Венедикт (Алексійчук), єпископ-помічник Львівський, УГКЦ;

Реєстрація учасників прощі;

Початок руху прощі на схід через Виннички, Соснівку та Шоломию;

Прибуття до славетного Звенигорода, зупинка на нічліг. Загалом – 22, 5 км.

26 серпня

Св. Літургія, яку очолив Владика Йосафат (Говера) екзарх Луцький,

Продовження руху на схід, до Станимира через села Романів та Під’ярків.

Прибуття до Станимира. Початок страшенної грози.

Нічліг. Цього дня пройдено 17, 5 км

27 серпня

Літургія та сніданок. Пожива духовна та пожива фізична, після яких вже досить виснажені прочани почали останній відрізок прощі. Це були десять кілометрів навпростець Подільською височиною, рухатися якою є напевно не легше, ніж горами Карпатами…

І ось після 50 кілометрів пішої ходи між пагорбами серед майже непрохідних лісів вони побачили кінцеву ціль своєї мандрівки. І не просто мандрівки, а спільного шляху, на якому, у буквальному сенсі, одні несли на собі тягарі інших. На шляху, де кожен у радості спілкується з іншим, де кожен по-братськи ділиться єдиним ковтком води чи шматочком хліба… І у мить прибуття радість переповнювала весь організм. Дехто перетнув монастирську браму зі сльозами на очах, інші – з гучними оплесками. Щирі емоції просто виливалися з людей і складалися в одноголосну радісну подяку Богу та Марії. Молитва линула із серця…

Уночі відбулися Вечірня, Архиєрейська Літургія, яку очолив Блаженніший Патріарх Святослав (Шевчук), традиційний похід на Чернечу гору зі свічками та святкова Утреня. А завершилося святкування храмового празника (Успіня) Літургією для тих, хто доїхав зранку чи не мав змоги бути присутнім уночі.

Крім того, усю ніч прочани мали можливість приступити до Сповіді, помолитися та притулитися до чудотворної ікони та попити води, що витікає зі святого джерела. Адже ікона та джерело були подаровані Богородицею, яка тут об’явилася.

У цьогорічній серпневій прощі взяли участь 1700 людей, як уже вказувалося вище. Що дає право назвати її чи не найчисельнішою пішою прощею в Україні. І ще, незважаючи на те, що проща орієнтована у першу чергу на молодь, найстаршим учасникам було поза вісімдесят. А наймолодшій виповнився тільки рочок… А ще тут зібралися люди не лише з усіх українських закутків, а й з Білорусі, Польщі, Росії, Словаччини та Франції. Незважаючи на різні мови, ментальність та культуру, кожен невимушено знаходив спільні інтереси та теми для розмови.

Темою цьогорічної серпневої (адже проща відбувається двічі на рік, тобто ще й у травні) прощі стала фраза «Християнська солідарність у вірі, надії та любові». Щодня були короткі теоретичні науки на цю тему. А невпинна молитва, взаємодопомога та витривалість допомогли зрозуміти, як проживати цю солідарність на практиці…

Думаю, що недарма незмінний організатор та провідник прощі, отець Юстин Бойко, наголосив, що якби хтось спитав прочан, якою ж є дорога до Раю, то кожен би відповів, що дорога до Раю – це проща до Унева. І справді. Кожен старається у якийсь спосіб допомогти та подарувати себе іншим. А якщо подібних людей є 1700, і всі ці маленькі «діла милосердя» перемножити на цю цифру, то як же радісно має бути на серці від такої кількості доброти, людяності та жертовності? Якщо це усвідомити, то дуже швидко приходить розуміння, що не все у цьому суспільстві втрачено. А навіть навпаки – що такою кількістю доброти можна побороти все зло світу. І не лише віртуально, а зовсім-таки реально…

Та й в ідеалі проща не мала б закінчитися приїздом додому 28 серпня, а мусить продовжуватися у буденності – в університеті, на роботі чи під час відпочинку з друзями та родиною… Але дехто про це забуде. Інші навпаки – пішли на прощу саме аби отримати імпульс для цього.

А ті, хто не був присутнім на прощі, не сумуйте і не думайте про втрачений шанс. Буде ще один. Тому краще приходьте наступного року. Адже проща щорічна. Навіть двічі на рік!

І ще одне. Не обіцяю нікому легкого шляху, але ні разу про те, що вибрали піти на прощу не пожалієте – про це можу вас стовідсотково запевнити, як учасник восьми прощ до Святоуспенської Унівської Лаври.

Василь Мелешин

Фото: Оля Грицак

 
© Паломницько-прочанський сайт. Всі права захищено 2014.