Люблю тебе, Уневе!...

Люблю тебе, Уневе!...Чи є десь ще на світі таке місце, де сонце ліниво піднімаючись з-за обрію, запалює край неба і так легко освітлює і зігріває святе місце. Неймовірна тиша і спокій, настільки входять в твою свідомість, що ти починаєш чути свій внутрішні голос, який лине з глибини серця. Ти просто відчуваєш радість, вдячність за подароване життя, спокій і легкість твоєї душі надає тобі наснагу йти далі…

Дні пішої прощі асоціюються в мене з життям, вони починаються весело і з запалом, ти повен сили вирушаєш в дорогу. Проте, з кожною пережитою хвилиною і кожним пройденим кроком, стає все важче. Сонце настирливо пече, ноги втомлюються від камянистої дороги… але поруч тебе йде багато людей, серед яких обов’язково трапляться твої друзі, які допоможуть нести твій рюкзак, розвеселять тебе піснею чи подарованим яблуком, сплетуть для тебе вінок із польових квітів чи просто лагідно посміхнуться зі словами: давай, я в тебе вірю! І так відчувши підтримку, ти впевнено крокуєш далі.

Не можуть не здивувати тебе люди, які хоч і непричетні до твоєї мандрівки та все ж теж не байдужі тебе. Ці жителі сіл, повз які ти проходиш радісно тебе зустрічають, часто із захопленням у очах від твоєї мужності і відваги пуститися в таку дорогу. Вони підкріплюють тебе смачним обідом і приємним холодком. Відтак відновивши сили і скріпивши дух ти продовжуєш йти.

Але ніщо так не допоможе у цій дорозі тобі як молитва. Вона супроводжує тебе завжди, ти молишся з друзями, один чи всією прощею, але тобі так хочеться молитись Ти відчуваєш потребу щирої і чистої молитви тут серед мальовничих полів, схилястих горбів і чистого повітря. І так крізь терпіння і незручності, погодні незгоди але з твердою вірою в серці, що все ж десь там на тебе чекає кінцева мета. І тобі хочеться не тільки вперто йти заради неї, а й намагатися робити цю подорож яскравою для себе і що важливіше для тих, хто йде поруч.

Ти приходиш Туди, втомлено лягаєш на зелену траву і чуєш цей неймовірний спів..і розумієш, що заради цього варто було стільки йти. Неймовірний спокій огортає тебе, ти зустрічаєш величезну кількість друзів і знайомих і зразу ж виникає думка: «Напевно прихід на небо є саме такий!!!»

Лише Унівський спокій і мир, який витає там повсюди зможе так додати наснаги жити, і то жити молитвою і серцем. Лише загадкова тиша на Чернечій горі може так вгамувати душевну спрагу, лише цілюща вода благодатного джерела може дати духовне і фізичне здоровя, лише Бог у своїй Любові разом з Пречистою Дівою Марією допоможуть нам осягнути Небо у вічності.

Люблю тебе, Уневе!...

Ірина Андрусів

Фото: Василь Пишкович

 
© Паломницько-прочанський сайт. Всі права захищено 2014.