Історія Сятоуспенської Унівської Лаври

Історія Сятоуспенської Унівської ЛавриСвято-Успенська Унівська Лавра – древня українська християнська святиня, центральна обитель Галицької єпархії впродовж XIV–XVIII ст., осередок чернечого життя, визначний центр духовности та культури, і, водночас, унікальна історична пам’ятка із цікавим архітектурним ансамблем, один із найдавніших монастирських комплексів України.

Найновіші археологічні матеріяли засвідчують існування монастиря вже з кінця XIII ст. Перша писемна згадка про обитель – із 1395 р.

Упродовж усього свого існування Унівський монастир переживав часи як розбудови, так і руйнацій. До останнього, зокрема, спричинялися грабіжницькі напади татарських військ на українські землі. Є письмові відомості, що у 1549 році “манастир татарове спалили”.

Обитель відроджує український шляхтич Олександр Ванько Лагодовський. Давній переказ розповідає як то, занедужавши на хворобу ніг, Ванько Лагодовський побачив у сні Богородицю, яка порадила йому їхати на схід від своїх маєтностей і шукати цілющого джерела, омитись у нім та сподобитися зцілення. Пошуки привели Лагодовського до джерела поблизу згарища стародавнього монастиря. Чудесно зцілившись шляхтич дає Богові обіцянку відродити знищений храм та обитель. У знак подяки за оздоровлення на цілющих джерелах він зводить велику муровану церкву в честь Успення Пресвятої Богородиці.

Будівництво храму було завершене не пізніше 70-их років XVI ст. Стилеві ознаки свідчать, що храм є пам’яткою перехідного періоду від пізньої готики до ренесансу. Склепіння тримається на характерних для готичної архітектури нервюрах. Церкву було зведено у вигляді однонавного храму з півкруглою вівтарною апсидою. Бійниці у фризі, що тягнеться попід самим дахом, свідчать про оборонний характер споруди та про її приналежність до типу церков-твердинь.

Невдовзі побудували чотири наріжні вежі і сполучили їх поміж собою оборонними мурами. Храм опинився в середині оборонного чотирикутника, попід мурованими стінами якого розташували 12 дерев’яних монаших келій. Окрім того, довкола монастир обвели оборонним земляним валом та ровом. Обитель мала славу сильно захищеної фортеці. Деякий час перебували в Уневі відомий аскет Йов Княгинецький та визначний публіцист монах-афоніт Йоан Вишенський.

Друга половина ХVІІ – ХVІІІ ст. – це доба найбільшого розквіту та розбудови монастиря. Цей період тісно пов’язаний із давнім українським шляхетським родом Шептицьких. Варлаам Шептицький – єпископ Львівський і Кам’янець-Подільський, архимандрит Унівський у 1668–1713 роках. Атанасій Шептицький – митрополит Київський і всієї Русі, єпископ Львівський і Кам’янець-Подільський, архимандрит Унівський у 1715–1746 роках. Саме під час їхнього настоятельства відбулася реставрація та значна перебудова церкви і монастиря. Зокрема було зведено новий, бароковий фронтон церкви, перероблено завершення дзвіниці. Стіни храму укріпили кам’яними контрфорсами. Всередині церкву було розписано фресками у бароковому стилі, встановлено новий іконостас. На місці колись дерев’яних будівель було вимурувано резиденцію архимандрита та келії для монахів. На пам’ять про цю обнову на контрфорсі вежі з південної сторони було вмуровано кам’яний герб Шептицьких. Упродовж майже ста років з 1647 по 1770 рік при Унівському монастирі функціонувала друкарня. За ці роки тут було видано понад 60 найменувань друкованої продукції.

Історія Сятоуспенської Унівської ЛавриУ 1790 році в результаті Йосифінської реформи Унівський монастир було закрито австрійським урядом. Храм Успення Пресвятої Богородиці стає парохіяльним, а у монастирських приміщеннях розташовано канцелярію маєтку та склади. У 1818 році завдяки старанням львівських єрархів маєтки Унівського монастиря були повернені Церкві. Митрополит Михайло Левицький (1774–1858) – відомий західноукраїнський релігійний та культурно-освітній діяч протягом сорока років проживав в Уневі, фактично керуючи звідси всією митрополією. Він перебудовує монастирський будинок під митрополичу резиденцію. Згідно з власним заповітом митрополит Левицький похований в Уневі.

Відродити чернече життя в мурах давнього і славного українського монастиря припало кир Андрею Шептицькому, найвидатнішому нашому церковному діячеві ХХ століття. У 1919 р. він передає Унівську резиденцію галицьких митрополитів – колишній старовинний монастир – інокам Студійського уставу.

Монашество Студійського уставу митрополит Андрей відновив ще у 1898 році і поклав на нього завдання плекати прадавню Східну традицію чернечого життя. Монахи-студити дотримуються Студійського уставу, який в ХІ ст. принесли на Україну з Константинополя та Афону преподобні отці Антоній і Теодосій Печерські.

Так Унівська обитель – древній центр чернецтва на західно-українських землях – стає матірним домом монастирів Студійського Уставу і отримує статус Лаври, який у Східних Церквах присвоюється тільки головним монастирям, які відзначаються багатьма будівлями та великою кількістю монахів.

З благословення митрополита Андрея при Студійському монастирі почала діяти іконописна майстерня, першою і найважливішою роботою якої стали розписи інтер’єру монастирського Святоуспенського храму.

Засада самозабезпечення чернецтва Студійського уставу найпослідовніше втілилась саме в Унівській лаврі, у якій було створено сучасне, сильне, самодостатнє господарство. Головним джерелом існування монашої громади стали рільництво та огородництво. Монастирська ферма налічувала багато голів худоби, а медом забезпечувала власна пасіка. Монастир мав кузню, гарбарню, млини, кравецьку, шевську, слюсарну, дві столярні та палітурну майстерні. Певні прибутки приносила і невеличка монастирська друкарня, яка продукувала журнали та кольорові зображення славнозвісних унівських ікон. Всюди, і на ріллі, і в майстернях працювали іноки.

Багато уваги в Унівській Лаврі приділялось доброчинності. При обителі діяв сиротинець, у якому вже до 1936 року було виховано та забезпечено освітою 170 юнаків. Працею і подвигом унівських монахів було створено цілу низку нових монастирів. Таким чином, Унівська Лавра стає визначним духовним центром, який щороку відвідувало десятки тисяч прочан з усіх куточків краю. За німецької окупації життя монахів перебувало під постійною загрозою як через зв’язки з українськими партизанами, так і через переховування єврейських дітей. На щастя, німецький терор оминув Лавру.

З приходом радянської влади наступила чергова хвиля жорстоких антиукраїнських репресій. Після львівського псевдо-собору 8-10 березня 1946 року, на якому було офіційно ліквідовано Українську Греко-Католицьку Церкву в СРСР, комуністи приступили до поступової ліквідації Свято-Успенської лаври в Уневі. Багато унівських монахів зазнали переслідувань, арештів та репресій.

5 червня 1947 року арештували архимандрита Унівської лаври Климентія Шептицького. Очевидно, аби залякати іноків та мешканців села, його навмисне везли на відкритій вантажівці, між двома солдатами з демонстративно наставленою зброєю. 78-милітньому старцю-архимандритові інкримінували “активну антирадянську діяльність та укриття контрреволюційних банд українських націоналістів” і присудили 8 років тюрми. 1 червня 1951 року архимандрит Климентій помер мученицькою смертю на засланні в Росії, у Владімірській в’язниці. Сьогодні він проголошений Церквою Блаженним.

У вересні 1950 року оперативна група МДБ влаштувала в обителі повальний обшук. Молодших ченців вантажною машиною вивезено за межі села і залишено при дорозі. Частину бібліотеки, давні картини та інші монастирські цінності конфісковано. Таким чином радянською владою було ліквідовано останній діючий монастир в Галичині.

У приміщеннях монастиря відкрили будинок для інвалідів, перепрофільований згодом на психоневрологічний інтернат. Церкву перетворили на клуб. Частину іконостасу – шедевру ХVІІІ ст., експонати монастирського музею та частину монастирської бібліотеки спалили, а фрески замалювали олійними фарбами.

Проте з Божого Провидіння формально ліквідований світською владою монастир все ж нелегально продовжував існувати в підпіллі, зберігаючи молитву і чернечу спільноту. Кожного року на празник Успення Богородиці до Унева приходили, приїжджали люди зі всієї Галичини. Комуністично-комсомольські активісти постійно намагалися блокувати прочанам навіть доступ до чудотворного джерела.

Відновлення Унівської Лаври відбулося разом з воскресінням української державности та розпадом радянської системи. У 1991 році доведена атеїстичною владою до плачевного стану обитель переходить до рук своїх законних володільців. Монахи повертаються до монастиря, лунають дзвони і в церкві знову проголошуються молитви та піснеспіви.

Іноки безнастанно дбають про величавість, красу, обрядову точність та святість церковних богослужень. Молитва завжди була і залишається головним заняттям монахів. Адже молитвою чернець спілкується з Богом, зростаючи в святості. Через молитву, піст, богомисліє, покаяння монах стяжає благодать Святого Духа, яка вдосконалює істинного подвижника в любові до Бога та ближніх – це основа чернечого подвигу.

На сьогодні у відновленій Святоуспенській Унівській лаврі проживає близько 40 монахів. Продовжується реставрація церкви та монастирських будівель, доведених радянською владою до плачевного стану.
Ченці працюють у господарській, мистецькій та науковій ділянках. Пасторальна діяльність унівської братії поширюється не тільки на мешканців Унева, але й на чисельних паломників, десятки тисяч яких щорічно прибувають до відродженого монастиря. Прочани приходять помолитись перед Унівською чудотворною іконою Пресвятої Богородиці, набрати святої водиці із цілющого джерела, духовно відродитись через Сповідь та Євхаристію, релігійно збагатитись через участь у величавих богослуженнях.

Найбільші прощі відбуваються двічі на рік: молодіжна проща на празник Унівської чудотворної ікони (третя неділя травня) та на храмовий празник Успення Пресвятої Богородиці.

Свято-Успенській Унівській Лаврі належать вісім дочірніх монастирів. У Львові діють монастир св. Обручника Йосифа, Свято-Йоанівська обитель та студійний дім для монахів при Львівській Духовній Семінарії. На Львівщині ченці Студійського Уставу живуть у монастирях у місті Городку та в містечку Підкамені. На Тернопільщині у відомому відпустовому місці в с. Зарваниця діє Свято-Троїцький монастир. У Карпатах Івано-Франківської области є монастир св. пророка Іллі в м. Яремчі-Дорі та скит св. Андрея в урочищі Лужки біля с. Осмолода. У Києві діє монаша станиця. Постали чернечі осередки за кордоном: Борисо-Глібський монастир у м. Полоцьку (Білорусь) та місійна станиця у Висовій (Польща).

Свято-Успенська Унівська Лавра на сьогодні знову стала одним із найбільших паломницьких центрів Західної України.

 
© Паломницько-прочанський сайт. Всі права захищено 2014.